“Соняшник”. Просто так, як має бути.

Часом скромність, якщо не убогість власних очікувань, стає ясною не тоді, коли зустрічаєшся з чимось ідеальним, а просто з хорошим, тим, як має бути.

У свій час ми перевели доньку з державної школи в альтернативну. Було багато переживань і сумнівів. Все-таки ми маємо уявлення про те, що таке державна школа, знаємо, чого очікувати. А що за звір альтернативна школа, ми тоді не знали.

А далі пішов етап прозінь та відкриттів. В певний момент я усвідомила, що ми, батьки, за звичкою кричуще мало чекаємо від школи. І мовчки погоджуємося з тим, чого б, насправді, не мусило б бути, бо не знаємо, що можна інакше. Ми сподіваємось (не маючи в тому жодної упевненості), що школа дасть дитині базу з “важливих

предметів”, до яких у нас традиційно належать математика, англійська та деякі природничі дисципліни. При цьому повсюдним є розуміння, що англійську до робочого рівня ми будемо все одно допрацьовувати з репетиторами або курсами.

Ми сподіваємося (так само не маючи впевненості), що нам пощастить, і вчитель молодших класів знайде спільну мову з нашою дитиною, хоча влсне це його пряме професійне завдання.

Ми розглядаємо булінг у школі як зло, якого неможливо уникнути, так само сподіваючись, що він омине наше дитя, хоча насправді з булінгом можна і потрібно працювати, і це також завдання педагогічного колективу.

Ми впевнені, що вчителі-предметники в середній школі не можуть всі бути чудовими, і вважаємо за щастя, якщо серед них знайдеться два-три пристойних, здатних дати підлітку уявлення про цікавий предмет.

Ми заздалегідь знаємо і погоджуємося, що фізкультура буде відстій, так само як малювання, музика і праця, що десятиріччями впевнено і невиправдано займають місця третєсортних дисциплін. І якщо ми хочемо розвивати спортивні або творчі здібності нашого малюка, то нас чекають гуртки, секції та музичні школи.

Ми заздалегідь знаємо, що буде нудно і важно.

Ми завідомо чекаємо погане і погоджуємося на це. Бо ж інакше ніби не буває. Це ж школа.

А потім ти раптом потряпляєш до школи, де зміст важливіший за форму, де людина (і дитина) в центрі системи, де є повага, і де вчителі люблять свої предмети.

І виявляється, все буває геть інакше.

Виявляється, що немає предметів “важливих” і “неважливих”.

Молювання, виявляється може бути “Мистецтвом”, що охоплює величезний спектр знань з культури, етнографії, історії, географії, філософії, вражаюче цікаво, і діти від нього в захваті. А власне малювання за рівнем не гірше якісного професійного гуртка.

Виявляється, музика може бути багатожанровими заняттями в методі орф-педагогіки і охоплювати, крім співання патріотичних пісень, музичну грамоту, елемент театра, імпровізації, фольклористики, гру в ансамблі.

Виявляється, фізкультура може включати найрізноманітніші активності надворі та в приміщенні, зокрема ігри та елементи бойових мистецтв.

Виявляється, природу можна вивчати не лише за підручниками. Можна торкатися її руками і спостерігати безпосередньо, під час прогулянок та експериментів.

Виявляється, у нас в місті є чудові музеї та експозиції, завдяки яким шкільний матеріал може бути наочним та опредмеченим.

Виявляється, діти можуть грати у те, що щойно дізналися на уроці — одразу інтегрувати в життя отримані знання та навички.

Виявляється, діти можуть не лише вирішувати задачі, але і складати їх самі. Не лише слухати екскурісії, а і готувати їх для однокласників.

Вивляється, якщо є умови, вони можуть працювати в команді, кооперуватись, ставити спільні цілі, розподіляти задачі і вдосконалюватися в цих важливих життєвих уміннях.

Виявляється, можна не воювати з природою дитинства, утримуючи дітей годинами буз руху та спілкування, а створити середовище, до всьому буде час і місце.

А ще школа — це подорожі і пригоди, шахи, проєкти, столярка, театр, дизайн, різноманітні майстер-класи, випуск власних книг та газет...

Розумно і з любов’ю організована школа може на високому рівні виконувати свої завдання, а також охоплювати задачі кількох повноцінних гуртків, і бути дружнім простором як для дітей, так і для дорослих.

І, так, це буває в реальності.